Гінді
Гі́нді (деванагарі: हिन्दी або हिंदी, IAST: Hindī, ) — одна з двох державних мов Індії, належить до індоіранських мов індоєвропейської мовної сім'ї. Є однією з найпоширеніших мов у світі
За даними перепису 2001 року гінді є рідною мовою для 41 % громадян Індії. Гінді 26 січня 1965 р. стала офіційною мовою Індії (нарівні з англійською). Мови гінді та урду близькі одна до одної (див. Гіндустані). Урду відрізняється більшою кількістю арабських і перських запозичень, а також тим, що використовує арабський алфавіт, тоді як традиційне письмо гінді — складову абетку деванагарі.
Гінді за кількістю мовців посідає п'яте місце у світі після арабської, китайської, іспанської та англійської мов.
Стаття 343 конституції Республіки Індія проголошує «гінді в писемності деванагарі» державною мовою. Урду, яка є практично тією самою мовою, що й гінді, але використовує модифіковане арабське письмо, є державною мовою Пакистану. Гінді в тому або іншому різновиді є рідною мовою приблизно для 245 млн осіб. Крім того, мовами гінді або урду розмовляють, розуміють або використовують їх як літературні мови мільйони в Пакистані, в Індії (особливо на півночі, на захід від штату Бенгал і в центральній її частині) та в середовищі вихідців з Індії, що проживають на півдні і сході Африки, на Карибських островах, Фіджі, Маврикії, в Малайзії та Індонезії. Таким чином, мовці гінді та урду є однією з найбільших груп населення у світі.
Географічні межі гінді не піддаються точному визначенню, зважаючи на існування в різних місцях перехідних і проміжних говорів, і можуть бути намічені лише в загальних рисах. Нею розмовляє майже вся північна половина Індії, від Гімалаїв на півночі до північного схилу гір Віндх'я та р. Нармади на півдні. Західна межа території гінді пролягає через Сиргінд (76°30' довг. і 30°45' широти), відокремлюючи гінді від мови панджабі і прямуючи на південний захід через пустелі Патжали і Бхавал-пура до р. Джесалміра, де вже зустрічається з мовою синдхі. Потім межа повертає на схід через місто Удайпур, стикаючись із територіями мов гуджараті та маратхі. Гінді в цих місцях сильно змішана з синдхі та гуджараті. Біля міста Індора зустрічаються всі три мови. Звідси межею на півдні служать гірські хребти Віндх'я і Шатпура майже до річки Шона, що збігається з межею до Сиргуджі, звідки прикордонна лінія через гористі області, населені коларіями й дравидами (сайталь і раджмахалі), йде до Гангу, перетинаючи його близько 87°45' довготи, і потім прямує просто на північ до Гімалаїв, відокремлюючи гінді від бенгалі. У багатьох місцях гінді так тісно зливається з іншими сусідніми новоіндійськими мовами, що не можна визначити, де закінчується одна мова й починається інша. Територія поширення гінді охоплює більш ніж 248 000 кв. миль.
За даними перепису 2001 року гінді є рідною мовою для 41 % громадян Індії. Гінді 26 січня 1965 р. стала офіційною мовою Індії (нарівні з англійською). Мови гінді та урду близькі одна до одної (див. Гіндустані). Урду відрізняється більшою кількістю арабських і перських запозичень, а також тим, що використовує арабський алфавіт, тоді як традиційне письмо гінді — складову абетку деванагарі.
Гінді за кількістю мовців посідає п'яте місце у світі після арабської, китайської, іспанської та англійської мов.
Стаття 343 конституції Республіки Індія проголошує «гінді в писемності деванагарі» державною мовою. Урду, яка є практично тією самою мовою, що й гінді, але використовує модифіковане арабське письмо, є державною мовою Пакистану. Гінді в тому або іншому різновиді є рідною мовою приблизно для 245 млн осіб. Крім того, мовами гінді або урду розмовляють, розуміють або використовують їх як літературні мови мільйони в Пакистані, в Індії (особливо на півночі, на захід від штату Бенгал і в центральній її частині) та в середовищі вихідців з Індії, що проживають на півдні і сході Африки, на Карибських островах, Фіджі, Маврикії, в Малайзії та Індонезії. Таким чином, мовці гінді та урду є однією з найбільших груп населення у світі.
Географічні межі гінді не піддаються точному визначенню, зважаючи на існування в різних місцях перехідних і проміжних говорів, і можуть бути намічені лише в загальних рисах. Нею розмовляє майже вся північна половина Індії, від Гімалаїв на півночі до північного схилу гір Віндх'я та р. Нармади на півдні. Західна межа території гінді пролягає через Сиргінд (76°30' довг. і 30°45' широти), відокремлюючи гінді від мови панджабі і прямуючи на південний захід через пустелі Патжали і Бхавал-пура до р. Джесалміра, де вже зустрічається з мовою синдхі. Потім межа повертає на схід через місто Удайпур, стикаючись із територіями мов гуджараті та маратхі. Гінді в цих місцях сильно змішана з синдхі та гуджараті. Біля міста Індора зустрічаються всі три мови. Звідси межею на півдні служать гірські хребти Віндх'я і Шатпура майже до річки Шона, що збігається з межею до Сиргуджі, звідки прикордонна лінія через гористі області, населені коларіями й дравидами (сайталь і раджмахалі), йде до Гангу, перетинаючи його близько 87°45' довготи, і потім прямує просто на північ до Гімалаїв, відокремлюючи гінді від бенгалі. У багатьох місцях гінді так тісно зливається з іншими сусідніми новоіндійськими мовами, що не можна визначити, де закінчується одна мова й починається інша. Територія поширення гінді охоплює більш ніж 248 000 кв. миль.
