Платина

Платина
Пла́тина — хімічний елемент зі знаком Pt та атомним номером 78. Це щільний, ковкий, пластичний, малоактивний, дорогоцінний, сріблясто-білий метал. Його назва походить від platino, що означає «маленьке срібло».

Платина належить до 10-ї групи періодичної системи елементів. Має шість природних ізотопів. Один з рідкісних елементів земної кори, середня кількість якого становить приблизно 5 мкг / кг. Зустрічається в деяких нікелевих і мідних рудах разом з деякими родовищами самородніх елементів, переважно в Південній Африці, на яку припадає 80 % світового видобутку. Часто має домішки іридію, осмію, рутенію, паладію, родію, що отримали назву метали платинової групи, або платиноїди. Через його дефіцит у земній корі щорічно виробляється лише кілька сотень тонн, і зважаючи на його важливе використання, метал є дуже цінним і одним з основних благородних металів.

Найдавнішим відомим виробом з платини є оздоблення шкатулки з міста Фіви (Єгипет), що була виготовлена близько 700 року до нашої ери. Індіанці Еквадору активно використовували платину і сплави платини з золотом для виготовлення ювелірних прикрас. Проте у Європі платина не була відома.

У 1557 році італійський вчений і поет Джозеф Скалігер описав схожий на платину метал, що був отриманий на шахтах Гондурасу, проте є сумніви, що він описав саме її, бо платина не зустрічається у цьому регіоні, хоча й могла була вивезена туди людьми. Перший достовірний опис платини був зроблений Антоніо де Ульоа у 1736 році, під час експедиції до Південної Америки, на території сучасної Колумбії. .

Назва походить від platino (зменшувальне від plata — срібло). Конкістадори називали новий метал platina del Pinto, що можна перекласти як «срібельце з Пінто», через те, що його знаходили у цьому містечку. Зовні платина була схожа на срібло, але відрізнялася тугоплавкістю, тому обробляти її було набагато важче. Внаслідок цього вона коштувала вдвічі дешевше, тому й отримала таку зневажливу назву (невеличке срібло, срібельце). Іншими назвами були «oro blanco» (біле золото), «juan blanco» і «восьмий метал» (остання назва з'явилася вже в Європі, і була пов'язана з тим, що до того часу були відомі тільки сім металів).

У Європу платина вперше потрапила у 1741 році завдяки ямайському металургу Вуду, що привіз його до Англії.

У 1750 році Уотсон і Браунрігг описали платину у журналі «Philosophical Transactions of the Royal Society».

Тривалий час платина не знаходила застосування. У середині XVIII сторіччя фальшивомонетники виявили, що платина досить легко сплавляється із золотом і сплав майже не відрізняється від золота за густиною. Іспанський уряд заборонив спочатку ввезення платини до країни, а потім і її видобуток в іспанських колоніях Південної Америки: відділений від золота та срібла метал належало топити у глибоких місцях річки.

Наприкінці XVIII сторіччя з'явилися перші технічні та ювелірні вироби з платини. З'ясувалися унікальні хімічні властивості платини, зокрема хімічна стійкість. 1803 року англійський вчений Вільям Волластон у складі південноамериканської платини виявив інші платиноїди: паладій і родій. 1804 року також англійський хімік Смітсон Теннант виявив у складі залишку після розчинення неочищеної платини нові елементи — іридій та осмій.

У 1819 році платина була знайдена на Уралі, що на довгий час став найбільшим світовим постачальником платини. До цього моменту Нова Гранада була практично єдиним джерелом платини.