Сент-Лю́сія (Saint Lucia, Sainte-Lucie — «Свята Луція, Свята Лукія») — острів і країна на сході Карибського моря, один з Навітряних островів; площа 617 км²; столиця — Кастрі; рельєф: гірський острів з родючими долинами; тропічні ліси, вулканічні піки; глава держави Єлизавета ІІ, з 1979 представлена генерал-губернатором, глава уряду Ален Частанет (з 2016 року); політична система — конституційна монархія; експорт: копра, банани, кокосова олія, какао; населення: 165 595 (2010, перепис), 178 015 (2016, оцінка); мови: англійська, французька; недавня історія: внутрішнє самоврядування отримане в 1967. Незалежність від Великої Британії в межах Співдружності націй — у 1979; інтеграція з Навітряними островами передбачалася в 1991.
Сент-Люсія була відкрита Колумбом 13 грудня 1502 — у день святої Люсії (день пам'яті мучениці Лукії Сіракузької). Перші спроби заснувати постійне поселення чинили англійці в період з 1605 по 1638, однак вони були невдалі через опір місцевих жителів — войовничих індіанців Карибів.
Уклавши договір з аборигенами, французи заснували поселення в 1650. З середини XVII століття почався масовий ввіз африканських рабів для робіт на цукрових плантаціях. Згодом у складі населення стали домінувати африканці і мулати.
До 1814, коли острів остаточно перейшов під британську юрисдикцію, Сент-Люсія була ареною безперервного конфлікту між Англією і Францією, вона переходила з рук в руки 14 разів, приваблюючи своєю зручною бухтою Кастрі.
1803 року, під час наполеонівських воєн, Сент-Люсію в черговий раз захопили англійці, і в 1814 вона, відповідно до Паризької мирної угоди, відійшла до Великої Британії, перетворившись на її колонію.
1834 року британська влада скасувала рабство на острові.
З 1838 по 1958 Сент-Люсія входила до складу британської колонії Навітряних островів, з 1958 по 1962 — у Вест-Індську Федерацію.
В 1967 у Сент-Люсія отримала статус асоційованої з Великою Британією держави і отримала право самоврядування у внутрішніх справах.
Повна незалежність була надана Сент-Люсії 22 лютого 1979 р.
