Географічна карта - Деражня (Derazhnya)

Дера́жня — місто в Україні, розташоване в Хмельницькому районі Хмельницької області. Населення 10 346 мешканців (перепис 01.01.2001). Місто розташоване на річці Вовк, за 45 км від Хмельницького. Залізнична станція на лінії Жмеринка — Гречани Південно-Західної залізниці.

Деражня заснована у 1431 році.

У 1469 році належала Яну Одровонжу. В XVI ст. Деражня входила до королівщин, що належали Барському староству.

В турецьких документах 1542 року зазначено, що Деражня — це маленьке козацьке поселення. В 1552 році тут жило лише 11 людей, четверо з яких загинуло від епідемії.

9 квітня 1614 року містечко отримало Магдебурзьке право на прохання старости Жолкевського. 1664 року була подарована колишньому гетьманові Івану Виговському.

Приблизно тоді ж, у першій половині XVII століття, у Деражні було збудовано фортецю, яка, вірогідно, була земляною. На самому початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. У 1672 році перейшла під владу Туреччини. В 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків. Протягом XVIII i XIX століття Деражнею володіли різні польські пани. В першій половині XVIII ст. Деражнею володів ксьондз Антоній Любомирський. Він сприяв будівництву тут першого дерев'яного костелу.

Юзеф Пуласький купив маєток Деражня у 1751 році в Михайла Сапеги. З 1761 по 1776 рік це була власність коронного писаря Пйотра Ожаровського. Десь у 1750 році у містечку з'явилися євреї і була побудована синагога. 1776 чи 1777 року П. Ожаровський відступив право на маєток в Деражні коронному підскарбію графу Адаму Понінському.

1793 року після другого поділу Речі Посполитої Деражня відійшла до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір в грудні 1779 року придбав маєток у містечку разом з іншими (в селах Нова Гута, Майдан Старий, Майдан Гутнянський, Майдан Новий, Криничне, Нижнє, Кальна Деражня, Слобідка, Гута Стара, Шарки, Карачинці Волоські, Карачинці Пилипоські) за 1600000 злотих польських у А. Понінського. Він володів маєтком у Деражні до початку XIX століття, коли став банкрутом. Інші власники: Климентій Берном у 1803, граф Міхал Чацький у 1807 році. Пани Мошинські володіли містечком і навколишніми селами з 1820 по 1844 рік.

У 30-х роках XIX століття збіднілий штетл став одним із центрів діяльності Устима Кармалюка. До його загону, окрім українських селян, масово зголошувалися євреї, чого раніше в історії не траплялось. На відміну від попередніх селян-бунтівників, люди Кармалюка не вбачали в євреях своїх ворогів, але були партнерами. Незадовго до того, як Кармалюк був зраджений і застрелений, він пограбував маєток пані Папінської. Сенатська комісія по боротьбі з організованою злочинністю вирішила, що всі втрати Папінської (4000 рублів банкнотами, 400 срібних і 1600 золотих рублів та 11000 рублів за викрадений товар) мусять компенсувати деражнянські євреї. Вперше влада покарала цілий кагал, оскільки «Вся Деражня — це місто злочинців та дезертирів». Для виплати компенсації гроші збирались євреями з кількох губерній. Загалом тоді перед судом повстали від 205 до 305 євреїв та близько 400 селян.

В 1844 році Деражню придбав Станіслав Раціборовський. Він і його нащадки були останніми володарями містечка. Наприкінці 1860-х років почалося будівництво залізниці, що значно сприяло економічному розвитку Деражні. Населення зросло з 1201 людей у 1873 році до 6118 людей у 1897 році, коли до Деражні дійшла залізнична колія і було збудовано залізничну станцію. Єврейське населення становило на той час 5230 людей. Словами героя розповіді Шолом-Алейхема «Німець» Під час Першої світової війні Деражня була вузлом постачання на фронт, коли ешелони проходили станцію кожних 15 хвилин.