Валлійська мова

Валлійська мова
Валлíйська мóва (також уéльська мóва чи кемрíйська мóва, самоназва Cymraeg або y Gymraeg) — одна з бритських мов кельтської мовної групи індоєвропейської мовної родини. Є офіційною мовою Уельсу, широко використовується в Чубуті, колонії валлійців-імігрантів у регіоні Патагонія в Аргентині. Поширена в багатьох країнах, зокрема: Канада, США, Австралія та інші.

У зв'язку з масовим впровадженням англійської мови з часу втрати незалежності Уельсу валлійська мова почала поступово занепадати і ставати все менш популярною. Проте починаючи з 1990-х років у зв'язку з проведенням певних заходів валлійська мова стала посідати чільне місце у громадському житті валлійців.

За даними перепису 2001 року 611 000 осіб, або 20,5 % населення Уельсу, володіють валлійською (у порівнянні з 18,5 % у 1991 році). При цьому перепис свідчить про те, що 25 % мешканців Уельсу народилися за його межами, тобто є іммігрантами. Кількість носіїв уельської мови в інших частинах Великої Британії достовірно не відома, але їх чисельність порівняно велика у головних містах уздовж кордону Англії з Уельсом. За оцінками телеканалу S4C, 1993 року в Англії проживало близько 133 000 осіб, які розуміли валлійську; понад третину їх було зосереджено у районі Великого Лондона. Опріч того, носії уельської мови мешкають у Канаді (3 160 за даними Ethnologue ) та США (2 655 ).

Серед носіїв валлійської мови мало тих, що не володіють англійською (не беручи до уваги валлійців долини Чубут, другою мовою у яких є іспанська мова. Крім того, дуже багато людей воліє користуватися валлійською, а не англійською мовою. Вибір мови мовцем може змінюватися залежно від предметної сфери (галузі) (явище, яке відоме у лінгвістиці як «код-світчинг», або перемикання кодів). Нерідко і змішування кодів (оскільки у живу мову частенько вкраплюються англійські слова).

Попри те, що уельська мова є мовою меншини і перебуває під тиском англійської мови, у другій половині XX сторіччя зростала її підтримка паралельно з піднесенням націоналістичних політичних організацій, як-от: партія Plaid Cymru (Партія Уельсу) та Cymdeithas yr Iaith Cymraeg (Товариство валлійської мови).

Як перша мова уельська найпоширеніша переважно на сільських півночі та заході Уельсу, насамперед у Гвінеді, Денбігширі, Англсі, Кармартенширі, Північному Пембрукширі, Кередігіоні та на частинах західного Гламоргана, проте людей, які добре розмовляють валлійською, можна зустріти по всьому Уельсу. При цьому мова майже повністю не використовується у великих містах на півдні (Кардіфф, Ньюпорт, Брідженд; у меншій мірі це стосується Суонсі).

Валлійська мова — жива, вона використовується у повсякденному житті багатьма тисячами людей і представлена в Уельсі повсюди. Уельський мовний акт (1993) і Уельський урядовий акт (1998) затверджує рівність валлійської та англійської мов. Громадські органи повинні розробити і реалізувати Програму валлійської мови. Тому місцеві ради та Національна асамблея Уельсу використовують уельську мову як офіційну, видають офіційні друковані матеріали і повідомлення з валлійськими версіями (наприклад, листи зі школи батькам, бібліотечну інформацію, інформацію місцевої ради), а всі дороговкази в Уельсі мають бути англійською і валлійською мовами, у тому числі варіанти географічних назв. Усе це означає, що часто-густо навіть діти тих, хто приїхав до Уельсу, наприклад, з Англії, здобувають певні знання валлійської.

Уряд Великої Британії ратифікував Європейську хартію регіональних мов та мов меншин щодо валлійської мови.

Валлійська мова здобула велику глядацьку аудиторію після створення у листопаді 1982 року телевізійного каналу S4C (Sianel Pedwar Cymru, «4-й канал, Уельс»), який веде мовлення у прайм-тайм лише валлійською.

Відповідно до Закону про громадянство Великої Британії 1981 року, володіння валлійською мовою поряд з англійською чи шотландською, є достатньою умовою дотримання критерію знання мови для натуралізації.
Країна