Спеціальні права запозичення
Спеціа́льні права́ запози́чення (СПЗ) (special drawing rights, SDR, SDRs; код валюти за ISO 4217 — XDR) — резервний та платіжний засіб, що емітується Міжнародним Валютним Фондом (МВФ). Існує лише в безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.
СПЗ були створені МВФ в 1969 році, для підтримки Бреттон-Вудської системи обмінного курсу. Основна мета створення: подолання парадоксу Тріффіна в межах Бреттон-Вудської валютної системи — протиріччя між міжнародним характером використання і національною природою валют. Країні, що брала участь у цій системі, потрібні були офіційні резерви — урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути використані, щоб донести чисту валюту на міжнародний валютний ринок, з метою збереження його обмінного курсу. Світовий попит на два ключових резервних активи — золото і долар США — довели неадекватність світового торговельного та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ.
Проте лише через кілька років Бреттон-Вудська система зруйнувалась і головні валюти перейшли до режиму плаваючого обмінного курсу. Крім того, зростання на світових ринках капіталу полегшило процес надання позик кредитоспроможними урядами.
Сьогодні SDR мають досить обмежену сферу використання — таку, як резервний актив, їх головна функція — бути розрахунковою грошовою одиницею МВФ і деяких інших міжнародних організацій. SDR не є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники SDR можуть одержати ці валюти в обмін на їхні SDR двома шляхами:
* 1) через угоду про добровільний обмін між членами;
* 2) через перепризначення членів МВФ із сильними зовнішньоекономічними позиціями, щоб розповсюдити SDR від членів зі слабкими зовнішньоекономічними позиціями.
Ціна SDR була початково визначена на рівні 0,888671 грамів високоякісного золота, що, у свою чергу, мало доларовий еквівалент. Після падіння Бреттон-Вудської системи Woods в 1973 SDR було перевизначене як споживчий кошик валют, що сьогодні складається з Долара США 41.73%, Євро 30.93%, Юаня 10.92%, Японської єни 8.33%, Фунта стерлінгів 8.09%. . Вартість долара США МВФ щодня публікується на вебсайті МВФ. Вона розраховується як сума певних кількостей чотирьох валют, оцінених у доларах США, на підставі валютних курсів, що котируються щодня опівдні на Лондонській біржі.
Склад кошика переглядають кожних п'ять років, щоб переконатися, що він відображає відносні значення валют у світовій торговельній та фінансовій системах. На нещодавньому перегляді, що відбувся в листопаді 2005, вагу валют у кошику SDR було виправлено, ґрунтуючись на обсягах експорту товарів та наданих послуг і кількості резервів, визначених у відповідних валютах, яких дотримувалися інші члени МВФ. Ці зміни вступили в дію 1 січня 2006. Наступний огляд Виконавче правління здійснить у 2010.
СПЗ були створені МВФ в 1969 році, для підтримки Бреттон-Вудської системи обмінного курсу. Основна мета створення: подолання парадоксу Тріффіна в межах Бреттон-Вудської валютної системи — протиріччя між міжнародним характером використання і національною природою валют. Країні, що брала участь у цій системі, потрібні були офіційні резерви — урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути використані, щоб донести чисту валюту на міжнародний валютний ринок, з метою збереження його обмінного курсу. Світовий попит на два ключових резервних активи — золото і долар США — довели неадекватність світового торговельного та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ.
Проте лише через кілька років Бреттон-Вудська система зруйнувалась і головні валюти перейшли до режиму плаваючого обмінного курсу. Крім того, зростання на світових ринках капіталу полегшило процес надання позик кредитоспроможними урядами.
Сьогодні SDR мають досить обмежену сферу використання — таку, як резервний актив, їх головна функція — бути розрахунковою грошовою одиницею МВФ і деяких інших міжнародних організацій. SDR не є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники SDR можуть одержати ці валюти в обмін на їхні SDR двома шляхами:
* 1) через угоду про добровільний обмін між членами;
* 2) через перепризначення членів МВФ із сильними зовнішньоекономічними позиціями, щоб розповсюдити SDR від членів зі слабкими зовнішньоекономічними позиціями.
Ціна SDR була початково визначена на рівні 0,888671 грамів високоякісного золота, що, у свою чергу, мало доларовий еквівалент. Після падіння Бреттон-Вудської системи Woods в 1973 SDR було перевизначене як споживчий кошик валют, що сьогодні складається з Долара США 41.73%, Євро 30.93%, Юаня 10.92%, Японської єни 8.33%, Фунта стерлінгів 8.09%. . Вартість долара США МВФ щодня публікується на вебсайті МВФ. Вона розраховується як сума певних кількостей чотирьох валют, оцінених у доларах США, на підставі валютних курсів, що котируються щодня опівдні на Лондонській біржі.
Склад кошика переглядають кожних п'ять років, щоб переконатися, що він відображає відносні значення валют у світовій торговельній та фінансовій системах. На нещодавньому перегляді, що відбувся в листопаді 2005, вагу валют у кошику SDR було виправлено, ґрунтуючись на обсягах експорту товарів та наданих послуг і кількості резервів, визначених у відповідних валютах, яких дотримувалися інші члени МВФ. Ці зміни вступили в дію 1 січня 2006. Наступний огляд Виконавче правління здійснить у 2010.